Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

фруктовими деревами; комфортабельне помешкання з вітальнею – в оранжереї; велика бібліотека; картини неабияких майстрів на стінах. Мати і сестри ксьондза служили прекрасним доповненням хатнього затишку нашого хазяїна.

Але якою б приємною не була розмова в благовонній оранжереї, все ж ми змушені були проміняти її на похідного коня і того дня проминули так звану Печенізьку могилу насипану як розповідають, на місці битви печенігів з нашими предками.

Нарешті, пройшовши ще досить великий простір по мальовничій місцевості, ми піднялися на узвишшя, з якого в долині на мальовничих пагорбах побачили Лемберґ в усій його красі.

Натовпи народу оточували нас увесь час, поки ми відпочивали, чекаючи наказу вступити в місто. За увесь час перебування у Лемберзі не виникло з боку жителів жодної скарги на солдатів. Що стосується офіцерів, то їм відвели квартири в найкращих будинках, де хазяї прийняли їх у свої сімейства, запропонувавши їм окремі кімнати, прекрасний стіл, готовий екіпаж для оглядин міста, словом – гостинність цілком слов'янська.

Ми обійшли Лемберґ у всіх напрямках і дійшли висновку, що коли не за обширем, то за витонченою своєю зовнішністю, за надзвичайно різноманітною архітектурою – то новітньою європейською, то середньовічною готичною, – за величиною прекрасно обставлених площ, за шириною вулиць і тротуарів; за великою кількістю садів і взагалі за переважаючими тут чистотою і порядком, він може бути зарахований до найкращих європейських міст.

Вражала будівля Оссолінського з картинною галереєю і чудовою бібліотекою, основу якої поклав імператор Йосип II, подарувавши Львову одну з Віденських публічних бібліотек, зауваживши при цьому, що для віденців забагато і однієї бібліотеки, бо вони не люблять читати!

Заможні крамниці Лемберґа займають велику частину нижніх поверхів будинків на кращих вулицях міста і головній площі. Товари в крамницях виставлені з великим смаком. Тут усе можна знайти найрозкішніше, наймодніше, найвитонченіше, але, зрозуміло, усе це предмети нам недоступні, оскільки з нашою появою торговці швиденько підняли ціни. Місцеві жителі дивувалися, звідки росіяни беруть стільки грошей, щоб за усе платити утридорога, – а ми дивувалися у свою чергу: як у цих освічених європейців вистачає совісті за те, що ми принесли їм мир і тверду надію на відновлення в країні спокою і порядку, оббирати нас! Але нам слід було пам'ятати, що тут уся торгівля в руках жидів, для яких ми представляємо собою тільки щасливу нагоду зробити добрий гешефт!

У найкращому ресторані міста ми за відносно високу ціну знайшли не надто вишуканий обід і за дві пляшки поганої мадери заплатили півімперіал.

Ресторан заповнювали лемберґські міщани й австрійські офіцери. Одні з відвідувачів грали в доміно, в карти, на більярді, – інші, слухаючи непоганий жидівський оркестр, попивали прекрасне пиво з чудових високих склянок і поганеньке австрійське вино, яке подали у маленьких пляшках.

У театрі, в якому кращі актори Лемберґа немилосердно спотворювали Шіллерових розбійників, глядачі сиділи в капелюхах; але коли ми, увійшовши до партеру, скинули каски, публіка, хоч, мабуть, і здивувалася, узяла з нас приклад і оголила голови. Таким чином Лемберґський театр завдяки нам уперше побачив парики і лисини своїх відвідувачів!..

А далі ми попрямували на Самбір, проминувши гарненьке містечко Добромиль, де на нас дивилися, як на диво, бо ми були першими з росіян, що тут з'явилися. Але, натомившись дорогою, ми навіть не оглянули тут старовинну солеварню, що стоїть над глибоким джерелом солоної води, і усе, що бачили в Добромилі, то це костьол, заснований 1513 p., з портретом будівничого на стіні. Праворуч від Добромиля між горами на високій скелі вимальовуються величезні руїни древнього замку згаслого нині роду Гербуртів, які колись володіли і цим містом, і околицею. Цей замок, що викликає нині своїми руїнами якусь романтичну привабливість усієї околиці, прославився тим, що витримав сильні облоги шведів і трансільванців.

За верст 15 перед Самбором ми побачили збоку від дороги містечко Старе Місто. Кажуть, що тут і був спочатку Самбір, заснований в прадавні часи руським князем, і що тільки згодом якийсь польський король, полюючи в лісових околицях древнього Самбора, убив оленя на місці нинішнього Самбора і в пам'ять цієї події заклав місто, давши йому в герб поціленого стрілою оленя. Герб збережений Самбором досі. Насправді Самбір перенесений на його справжнє місце в 1241 р. після пожежі, яка знищила первісне місто. Польські літописці – великі вигадники, пишуть, що Самбір заснований у IV ст. якимись саборами.

Верст за п'ять, не доходячи міста, нас стали зустрічати натовпи самбірчан, кількість яких збільшувалася з кожним нашим кроком, і разом з нами посувалися до міста, навіть заважаючи рухатися нашій колоні.

Самбір невелике, але красиве містечко. Шкода тільки, що Дністер протікає не під самим містом, а верстах в трьох від нього; річка ця хоча ще дуже вузька і мілководна тут, але все-таки прикрашала б місто і додавала б йому багато зручностей.

Міська площа, що лежить під моїми вікнами, – найкращий закуток міста, – квадратна, обставлена прекрасними дво– і триповерховими каменицями, чиста, гладко вимощена. Посеред площі – міська ратуша легкої і витонченої архітектури; вулиці впадають в площу вузькі, як в усіх старовинних західних містах, але прямі і чисті.

Самбір, можна сказати, колиска щастя Дмитрія Самозванця. Тут уперше визнали його царевичем; тут він закохався в Марину Мнішек; тут він уклав відомий контракт з її батьком, тут вона названа його нареченою і звідси поїхала в Москву; тут в ім'я Дмитрія зібралися польські полки і звідси вони рушили захоплювати для Самозванця Московський престол. Самбір ще відомий в історії поразкою під його стінами: шведів (1656), трансільванців (1657) і турок (1672), нарешті ще тим, що жиди, які раніше, як і тепер, тримали в Польщі усю торгівлю в своїх руках, були позбавлені до 1732 р. права торгувати в Самборі!

Ми прожили в Самборі недовго, але весело, і я упевнений, що самбірчани довго з любов'ю згадуватимуть нас за пожвавлення їхнього міста, за різноманітність, яку внесли ми в їхнє тихе життя. Так, щовечора ми імпровізували велике гуляння на міській площі, де незалежно від музики, яка лунала, щовечора влаштовували «зорю з церемонією».

Наші гарні стосунки з самбірчанами спонукали їх дати бал в нашу честь. Ми усі були запрошені на цей бенкет. Бал вийшов на славу: він вирізнявся багатолюдністю, витонченістю і водночас простотою костюмів, безліччю гарненьких жінок, щедрим почастунком і повною невимушеністю, яка викликала непідробні веселощі.

У один з останніх днів нашого перебування в Самборі ми були свідками, і деяким чином, навіть учасниками, католицької, церковної, народної урочистості – свято Божого тіла.

В цей